– Чи пам’ятаєте ви день 24 лютого? Що відчули, подумали, коли довідалися, що на Україну напали?

– Так, звичайно. Це певно на все життя залишилося в пам’яті. Про невідворотність війни я знав вже числа десь 20.02. Було багато інформації від розвідки та інших джерел, тому коли поїхав 23.02 з роботи додому, то вже напевне знав, що завтра почнеться війна, хоча внутрішньо до останнього сподівався, що минеться. 24.02 прокинувся біля 5.00 і передивившись стрічку новин в інтернеті зрозумів, що війна почалась. Потім подзвонив командир і повідомив про збір по тривозі. Як міг заспокоїв дружину, взяв тривожний рюкзак та за годину вже був на службі. Все що на той момент турбувало, це те, що ми тільки почали формуватись, як підрозділ і люди не мали жодного досвіду, були проблеми з розташуванням, забезпеченням. Кажучи військовим язиком – ми не мали бойової спроможності.

– Яка історія вразила вас найбільше за майже рік війни?

 – Не можу сказати, що мене щось вразило, але був випадок, коли нашого офіцера призначили в іншу частину, і він за дві неділі після призначення загинув…На запитання матері, чому він опинився там, де не мав бути, чому загинув він, а не хтось інший з нас, я так і не знайшов відповіді.

– Що допомагає триматися? Що підтримує найбільше?

– Допомагають рідні, близькі, друзі, колеги по роботі -кожний в тій чи іншій мірі. Кожному вдячний за тепло, віру, терпіння, мужність, подаровану посмішку, теплі слова підтримки. І головне – віра в нашу перемогу! І звичайно почуття гумору.

– Що Ви можете сказати з питань підготовки бійців? Чи має взагалі бути страх у військового?

– Питання підготовки бійців дуже важливе. Піт пролитий на тренуваннях збереже кров у бою. Підготовка бійців є ключовою складовою набуття підрозділом бойових спроможностей. Страх має бути в кожної людини тим більше у військового. Подолання страху це і є мужність. Той хто його долає усвідомлюючи всі ризики і небезпеки для себе той і є мужньою людиною. З власного досвіду зауважу – на «крок у перед» спроможні не всі люди.

– Коли над кожним українським містом замайорить синьо-жовтий прапор, що плануєте зробити?

– Навіть не знаю… ще не замислювався. Після Перемоги дуже багато роботи – відновлювати зруйновані міста, розміновувати величезні території. Хочу обійняти близьких та поспати. А далі будем бачити)))